р.  |   тел. 536-04-03   |

Комунальна організація "Київмедспецтранс"

Від витоків до сьогодення

Зародження київської швидкої допомоги відбулося 135 років тому, в 1881 році, коли за ініціативою асоціації київських лікарів, вперше в Російській імперії, був створений «Кружок лікарів з метою нічних чергувань» на чолі з Юлієм Мацоном. Спочатку в цьому товаристві на добровольчих засадах приймали участь два десятки лікарів.

З перших днів їхньої благочинної діяльності в зазначеному товаристві стало зрозуміло, що без достатньої кількості спеціально обладнаних транспортних засобів того часу необхідна ефективність лікування киян, котрі цього потребують, буде неможлива. І, саме тому київський генерал-губернатор  О.Р. Дрентельн звернувся до мецената О.М. Терещенка щодо закупівлі парокінних фаетонів. Інше його звернення було адресоване київським цеховикам столярної справи. Останніми це прохання не залишено поза увагою і, як наслідок, перероблено та переобладнано декілька таких фаетонів під рятувальні карети (первинна назва «спасательная карета»). Тому, саме завдяки київським майстрам вперше в Європі зародився вислів – карета швидкої допомоги. Наразі, без наявності «карет» швидкої неможливо уявити належно організовану медичну галузь будь-якого міста нашої планети. До речі, санкт-петербурзькі меценати і лікарі у 1912 році переобладнали велосипед на трьохколісну тягу з мішковинним покриттям. Але цей їхній транспортний спеціальний медичний засіб не був затребуваний петербуржцями. Невдовзі у всіх великих містах Російської імперії почали виготовлятись, за київським зразком, карети швидкої допомоги. Спершу це мало місце у Вільнюсі, Ризі, Талліні, Одесі. 

Переміщення лікарів до пацієнтів, а також хворих до шпиталів та лікарень здійснювали виключно фахово підготовлені кучери. Поступово кількість викликів зростала. При цьому, лікарська допомога при нещасних випадках та травмуваннях надавалась безкоштовно, але вартість виїзду карети сплачувалась пацієнтами. 

30 червня 1902 року в м. Києві була офіційно створена перша в Росії станція швидкої медичної допомоги. До складу лікарського персоналу цієї станції входили головний лікар, 8 чергових лікарів, 5 санітарів та декілька кінних екіпажів, які обслуговували спеціально підготовлені для цього кучери-їздові. Постійно за будь-якої погоди напоготові стояв один кінний екіпаж, котрий за 1-2 хвилини після звернення по допомогу виїжджав на виклик. Його місце одразу займала інша карета. Станція діяла цілодобово. Вона доволі швидко здобула популярність у киян. За 1903 рік населення у більш ніж 4 тисячах випадках користувалось послугами станції, а у 1912 році – майже 9 тисяч мешканців міста отримали медичну допомогу від лікарів станції. Варто зазначити той факт, що право виклику лікаря станції швидкої медичної допомоги мали виключно офіційні особи, двірники або нічні вартові. 

У 1913 році станція швидкої медичної допомоги придбала на доброчинні пожертви 4 автомобілі швидкої допомоги та звернулась до Міської думи з проханням зобов'язати всі екіпажі в місті звільняти дорогу автомобілям і каретам швидкої допомоги.

З початку 30-х років XX століття керівництво країни почало усвідомлювати важливість надання якісної та вчасної догоспітальної допомоги. Поступово по всьому Радянському Союзі збільшується кількість станцій швидкої допомоги, а машинобудівна промисловість розпочинає випуск спеціальних автомобілів швидкої медичної допомоги. Як наслідок, на початку Другої світової Війни київська станція швидкої допомоги вже мала в своєму розпорядженні 46 спецавтомобілів. Жителів Києва обслуговувало 23 бригади швидкої допомоги, які переміщались по місту на спецавтомобілях марок АМО-Ф-15, ГАЗ-АА та ЗІС-8.

Під час окупації Києва фашистсько-німецькими загарбниками станція швидкої медичної допомоги не функціонувала. В перші ж дні після звільнення Києва станція поновила свою діяльність. В її розпорядженні був один вантажний автомобіль та одна підвода. Часто лікарі на виклики ходили пішки. В 1945 році після перемоги над німецькими нацистами Київ отримав три нові санітарні автомобілі, що надавало можливість направляти на медичні виклики киян одночасно 4 бригади. Нові санітарні автомобілі марок ЗІС 110 А та ГАЗ 12-Б ЗІМ почали поступати з 1950 року і, це принесло позитивні наслідки, – за цей рік було виконано майже 82 тисячі викликів містян та гостей столиці України. 

У другій половині 50-х років спецмедтранспорт був переданий на баланс  міських медичних закладів. Таке необдумане та недалекоглядне рішення призвело до практично повного занепаду київської транспортної швидкої. Архівні документи стверджують, що станом на січень 1961 року технічний стан практично всіх київських спецмедавтомобілів був вкрай незадовільним, більшість з них в лікарнях не експлуатувались з приводу різного роду несправностей. Біля трьохсот спецмедавтомобілів систематично не використовувались та знаходились на відкритих територіях біля міських лікарень. Якість надання медичної транспортної допомоги київським жителям була вкрай низькою.

З метою докорінної зміни стану справ, що склався та недопущення подібного в подальшому щодо надання швидкої та невідкладної допомоги мешканцям столиці України, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих у 1961 році створена автомобільна база швидкої медичної допомоги. 

Формування автомобільної бази розпочалось в тому ж році шляхом передавання від Київської станції швидкої медичної допомоги 63-х спецмедавтомобілів. Технічний стан прийнятих спецмедавтомобілів на баланс автомобільної бази від київської станції швидкої допомоги та закладів охорони здоров’я був технологічно незадовільним. Як наслідок, відразу було списано більш однієї третини спецмедтехніки від усієї прийнятої кількості. Інші спецмедавтомобілі потребували обовязкового проведення капітального та інших видів ремонтів. 

Спочатку автомобільна база розташовувалась на території міської станції швидкої медичної допомоги по вулиці Рейтарській, 22.  Та вже восени 1961 року першому керівникові автомобільної бази Всеволоду Петровичу Ліповському вдається переконати керівництво Києва щодо вкрай необхідної наявності у автобази київської швидкої власної ремонтної і ресурсної бази. В розвиток цього частина території та ремонтна майстерня міської дезінфекційної станції по вулиці Пархоменко, 25 (наразі – вулиця Дегтярівська) передається на баланс автобази швидкої медичної допомоги м. Києва.

Станом на 01 січня 1962 року автомобільна база вже нараховувала 219 спецавтомобілів. З них санітарно-носилкових – 94 одиниці, санітарно-легкових – 105 одиниць, інших – 20 одиниць. 

У 1964 році розпочалось будівництво нового приміщення ремонтної майстерні на 15 машино-місць, закритого майданчика для зберігання рухомого складу на 50 спецавтомобілів, котре закінчилось у 1967 році. Виконання зазначених заходів надало можливість здійснювати обов’язкове технічне обслуговування та ремонті роботи всім наявним 250 спецмедавтомобілям. 

З початку 70-их років минулого століття чітко окреслюються тенденції щодо стрімкого соціально-економічного розвитку міста. В місті Києві відкриваються нові лікарні та поліклініки, зростає кількість лікарських бригад станції швидкої медичної допомоги.  Як наслідок, збільшується рухомий склад автомобільної бази. У 1971 році кількість спецмедавтомобілів досягає 550 одиниць.

Перед автомобільною базою поставлено завдання щодо забезпечення автомобільним транспортом всіх медичних закладів міста Києва в повному обсязі. Особлива увага приділялась організації належної роботи автомобільного транспорту швидкої медичної допомоги. Для виконання цього завдання необхідно було приймати принципово нові рішення щодо питань вдосконалення організаційної структури, розширення технологічних потужностей, укомплектування кваліфікованими робітниками та мобілізації всього особистого складу для вирішення окреслених завдань.

З початку 1976 року до автомобільної бази почали надходити сучасні на той час автомобілі ГАЗ-2403, РАФ-22031 та Москвіч-21401, передбачені для обслуговування швидкої та невідкладної медичної допомоги.  Впродовж цього року на баланс підприємства передано 136 швидкісних та комфортабельних автомобілів того періоду.

Із збільшенням кількості спецмедтранспорту виникла нагальна потреба передбачити та виконати будівництво нової інфраструктури київської транспортної швидкої допомоги. 

Така потреба обґрунтовувалась ще й тим, що уже у 1981 році спецавтомобілями організації обслуговувалось 156 медичних закладів міста (майже 100%), в тому числі і станція швидкої медичної допомоги, де було задіяно майже 400 автомобілів та 650 водіїв, які мали найвищу кваліфікацію та великий стаж роботи.

З розпадом Радянського Союзу до Київської транспортної швидкої прийшли важкі часи. Тогочасному керівництву м. Києва за суб’єктивних чи об'єктивних, не суть важливо, чинників не вдавалось належним чином приділити увагу надзвичайно соціально значимій структурі, якою є київська транспортна швидка. Справа навіть дійшла до того, що було втрачено підприємство по проспекту Червонозоряному й продано з молотка сучасне повністю облаштоване в технологічному розумінні автотранспортне господарство з власною автозаправною станцією по вулиці Колекторна,3-б. Фінансування на відповідному рівні та забезпечення медспецтранспортом, комплектуючими і запасними частинами відбувалось на неприпустимо низькому рівні і, від випадку до випадку. Був постійний кадровий дефіцит всіх 48 спеціальних та робітничих професій. Наслідком такої діяльності стало блокування будівлі Київської міської ради трьохсотьма «каретами» швидкої в кінці 90-х років. 

Тодішній Київський голова О.О. Омельченко, йому потрібно віддати належне, усвідомив, що так далі бути не може. Саме тому, у 2001 році, на виконання відповідного рішення Київради, київській транспортній швидкій передаються технологічні приміщення довгобуду по вулиці Куренівській, 16-в. За незрозумілих підстав, але до кінця 2013 року земельна ділянка за вказаною адресою площею більш 4 га, на якій були розміщені всі технологічні дільниці, майстерні, ангари, гаражі та автозаправний комплекс, юридично, за цією організацією закріплена не була. Як наслідок, всі об'єкти та механізми підвищеної небезпеки знаходились поза межами правового поля і не були сертифіковані, тобто не узаконені. Дійшло до того, що з’явились судові позиви деяких «прихватизаторів» про незаконність знаходження «Київмедспецтранс» на зазначеній території. 

Драматичні та трагічні події на Майдані Гідності 2013-2014 років змусили критично оцінити реальний стан справ щодо істинної суті функціонування спеціалізованого медичного транспорту як окремої обов’язкової складової медичної галузі столиці. Доказом цьому слугує той факт, що більш трьох тисяч поранених та потерпілих майданівців були доставлені «каретами» київської швидкої до київських лікарень та квартир (там мешкали лікарі), і, при цьому, не було допущено жодного летального випадку. 

Державна організація «Київмедавтотранс» є найбільшою автотранспортною організацією України, яка використовує спеціальний медичний автотранспорт. Цей вид автомобілів обслуговує щоденно та цілодобово  всі лікарні та інші спеціальні медичні заклади нашої столиці.